Ми працюємо, тому що нам небайдуже

офіційний дилер

Неплідність

Загальна інформація

Неплідність—поняття біологічне і означає появу (стерилітет) або тимчасову втрату репродуктивної здатності. Зважаючи на причини, які зумовлюють не­плідність, А.П.Студенцов запропонував класифіка­цію, що характеризує форми неплідності самок і самців. Із форм неплідності у худоби найпоширеніші – алімевтарна, симптоматична і штучна. Аліментарна форма,неплідності найбільш невизначена, оскільки може проявлятися анафродизією, неповноцінністю статевого циклу, ембріональною смертністю та іншими розладами функції статевої сис­теми. Ожиріння чи виснаження тварин спостерігають значно рідше, ніж мінеральне та вітамінне голодання організму, яке призводить до гіпофункції ендокринних залоз та розладів ендокринної регуляціїпроцесів розмноження. Важливе значення у збереженні гормональної активності яєчників і сім'яників належить йоду, нестачу якого від­значають у грунтах більшості регіонів України. 

 

Друга проблема в етіології аліментарної неплідності корів-пер-вісток — це грубі порушення або відсутність технології вирощуван­ня телиць, що наглядно проявляється у строках статевої зрілості, аритмії статевого циклу та вікових показниках фізіологічної зрі­лості, а також у кратності осіменіння до настання вагітності. Пере­важно після першого отелення у таких корів спостерігають тривалу (5—6) анафродизію через гіпофункцію яєчників, спричинену алі­ментарною гіпотрофією, що часто призводить до вибуття зі стада перспективних молодих корів через неплідність та низьку молочну продуктивність. 
У генезі аліментарної неплідності важливі своєчасний і правиль­ний запуск, оптимальна й повноцінна годівля сухостійних корів та у перший місяць після отелення тощо. Слід зазначити, що неплідність тварин — це не хвороба, а наслідок, зокрема аліментарна — віддалений наслідок, який не залежить від теперішніх умов годівлі, утримання тощо. Для забезпечення ритмічного відтворення тварин потрібне по­стійне забезпечення організму необхідними поживними речовинами у кількісному та якісному співвідношенні. Симптоматична неплідність—наслідок гінекологічних захво­рювань, які за етіологією можуть бути інфекційного, паразитарного і незаразного походження. Більшість хронічних захворювань органів статевої системи самок є наслідком акушерської патології, зокрема патології родів та післяродових ускладнень. 
До інфекційних хвороб відносять вібріоз, інфекційний ринотрахеїт (генітальна форма), інфекційний фолікулярний вестибуловагініт, міхурцевий вестибуло-вагініт та ін. Трихомоноз і хламідіоз вважають інвазійного походження. Найпо­ширеніші запалення статевих шляхів, шийки матки і матки незаразного походження, хоча при бактеріологічному дослідженні ексудату з піхви чи матки завжди виявляють скупчення різних форм організмів. У процесі розвитку запалення слизової оболонки піхви, шийки матки і матки змінюється середовище та порушується фізіологічна функція статевої системи, що в кінцевому результаті призводить до неплід­ності тварин. 
Гінекологічні хвороби діагностують за результатами загального клінічного, вагінального і ректального досліджень, а також бактеріо­логічного дослідження запального ексудату з обов'язковим визначен­ням чутливості виділеної мікрофлори до антибіотиків та сульфамід­них препаратів. Слід зазначити, що основним джерелом передачі інфекційних та інвазійних гінекологічних захворювань є вирощені у селянських гос­подарствах плідники, яких використовують для природного паруван­ня самок. 
При виявленні гінекологічного захворювання потрібно поставити діагноз хвороби й визначити її походження (інфекційне чи інвазійне) і лише після цього вибирати методи терапії та профілактики. 
Препарати підбирають, виходячи з даних діагнозу і розвитку хво­роби. Мета лікування — відновлення фізіологічної функції ураженого органа та репродуктивної здатності тварини. 
Причиною симптоматичної неплідності самок також є функціональні розлади яєчників, до яких відносять гіпо- і дисфункцію, затримання жовтого тіла, кістозне переродження та аліментарна гіпотрофія. Порушення генеративної та гормональної функцій яєчників, що про­являються переважно анафродизією або гальмуванням овуляції, не можна вважати хворобою, а більше наслідком захворювань матки, гіпофункції ендокринних залоз (щитоподібна, надниркові) внаслідок мікроелементозів та авітамінозів. Етіологія й патогенез функціональ­них розладів яєчників вивчені найменшою мірою, тому їх часто вва­жають за хворобу і безрезультатно лікують. Затримання (персистенція) жовтого тіла в яєчнику трапляється переважно у корів, хворих на субклінічну форму або перехворілих на ендометрит, коли слизова оболонка матки не синтезує необхідну кількість простагландину Фга- Діагнозують персистенцію жовтого тіла дворазовим ректальним дослідженням яєчників з інтерва­лом 20—25 днів і лише після цього, виключивши вагітність, застосо­вують синтетичні простагландини. 
Кісти яєчників бувають фолікулярного та лютеального походження і є наслідком розладів ендокринної функції корів та свино­маток (також агалактії), відсутності йоду в кормах, а значить і в грун­тах передкарпатської зони та інших регіонів України. Кісти фолікулів можуть викликати німфоманію у корів і кобил, а кісти жовтого тіла — анафродизію. Для лікування доцільно застосовувати препарати йоду. Ефективна пункція кісти через дорсальну стінку піхви у великих тва­рин і введення в її порожнину 5—10 мл розчину Люголя для припи­нення секреторної активності фолікулярних клітин. Гіпо- і дисфункція яєчників розвивається на грунті аліментарної гіпотрофії, переважно у корів-первісток, і є віддаленим наслідком грубих порушень або відсутності технології вирощування телиць, осіменіння фізіологічно незрілих тварин. 
Після отелення у них починається лактогенез і пригнічується гене­ративна функція яєчників, яку можна відновити лише через 5—6 міс при повноцінній годівлі й належних умовах утримання. Тваринам середньої вгодованості при масі тіла 400—450 кг застосовують 800— 1000 ОД гонадотропіну для збудження реакції яєчників на дію власних гормонів гіпоталамо-гіпофізарної системи з наступною нормалізацією їх циклічної функції та відтворної здатності корів.

Лікування
Схема лікування корів при гінекологічних хворобах 

I. Дієта та належний догляд і утримання. 

II. Патогенетична терапія: парасакральна блокада нервів тазового сплетення; внутрішньовенне введення 0,5%-го розчину новокаїну, виготовленого на фізрозчині у дозі 0,5 мл на 1 кг живої маси; внутрішньоаортальне або абдомінальне введення 1%-го і 10%-го розчину новокаїну за Д.Д.Логвиновим. 

III. Неспецифічна терапія: використання тканинних препаратів за Філатовим; аутогемотерапія, лактотерапія (молозиво); застосування опроміненої крові (УФП). 

IV. Симптоматична терапія: фізичні методи — масаж матки, елек­тростимуляція; використання гормональних та нейротропних препа­ратів — окситоцину, пітуїтрину, синістролу, карбохоліну, прозерину та синтетичних простогландинів; застосування протизапальних та бак­теріостатичних препаратів у порожнину матки або піхви (тампонада), у вигляді комбінованих емульсій антибіотиків сульфамідів, йодофор­му, ксероформу, а також маткових паличок, таблеток, порошків. 
 V. Загальнотонізуюча терапія: внутрішньовенно розчини глюкози, кальцію хлориду або кальцію глюконату у загальноприйнятих дозах. 
  
VI. Стимулююча терапія: використання гонадотропних гормонів (ФСГ і ЛГ) у малих дозах при гіпо- і дисфункції яєчників; застосування синтетичних простогландинів (естрофан, еструмат, ензапрост Ф, прос-тогландин Ф2а тощо) для прискорення регресії жовтого тіла; внут-рішньом'язово 50—100 мг прогестерону на 2-й і 3-й дні після осі­меніння корів для профілактики ембріональної смертності. 
  
Штучно набута неплідність — наслідок несвоєчасного або непра­вильного штучного осіменіння самок, а також використання сперми, що не відповідає вимогам Держстандарту. При цьому відзначається ритмічне повторення статевого циклу після осіменіння тварини. Для з'ясування конкретної причини неплідності перевіряють роботу тех­ніка штучного осіменіння, умови зберігання сперми та визначення активності сперміїв після рсзмороження сперми. Особливу увагу приділяють вибору оптимальних строків і техніці введення сперми коровам. 
  
Слід зазначити, що штучне осіменіння тварин — складна й від­повідальна операція, яку повинен виконувати досвідчений фахівець після спеціальної підготовки. 
  
Штучна неплідність поширена також при природному паруванні внаслідок надмірного використання плідників, несвоєчасного або близькоспорідненого парування самок та ін. Експлуатаційна та кліматична форми неплідності мають тим­часовий, зональний характер і не є проблемою для відтворення маточ­ного поголів'я. Як виняток — вплив мікроклімату приміщень на від­творну функцію тварин при стійлово-прив'язному утриманні та відсутності моціону. 
Вроджені аномалії органів статевої системи та вікові дегенеративні зміни матки і яєчників викликають повну втрату відтворної здатності самок. Такі тварини підлягають вибракуванню та здачі на забій. Система заходів профілактики неплідності — невід'ємна складова програми розвитку тваринництва. Основні положення її такі: 
  • організаційно-господарські заходи, спрямовані на створення опти­мальних умов утримання та забезпечення повноцінної годівлі тварин відповідно до рівня продуктивності та фізіологічного стану організму; підбір і кваліфікація обслуговуючого персоналу та відповідальність за доручену ділянку роботи; запровадження сучасних технологій розвитку тваринництва відповідно до спеціалізації виробництва молока, яло­вичини, свинини тощо;
  • ветеринарно-зоотехнічні заходи забезпечують організацію та сис­тематичний контроль стану відтворення маточного поголів'я і техно­логію вирощування телиць і свинок для поповнення стада продуктивних тварин; селекцію первісток та разових свиноматок; фахове ветеринар­не обслуговування (діагностична, профілактична і лікувальна робота);
  • періодична і підсумкова маркетингова оцінка виробництва тварин­ницької продукції за показниками витрат і грошових надходжень від реалізації; виконання бізнес-планів та їх удосконалення на перспективу.